Найперші вірші були написані задовго до нашої ери, понад 4 тисячі років тому. Їхнім автором була аккадська принцеса і поетеса-жриця Ен-хеду-ана, яка в своїх поетичних творах оспівувала місячного бога Нанні.

Термін поезія позначає насамперед мистецтво слова (включаючи й фольклор), виповнене енергією «аристократизму духу», або, як пише Ліна Костенко:

Поезія – це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі.

Вживається слово поезія і в переносному значенні як чарівність, привабливість. Так можна вести мову про «поезію певного моменту», про «поетичну натуру», «поетичний фільм», маючи на увазі, що явище чи предмет, названий поетичним, виходить за рамки буденності й чинить певний вплив, що нагадує вплив поетичного тексту.

На думку літературознавця Юрія Коваліва, поезія зазвичай спирається на ірраціональність світосприйняття, відрізняючись таким чином від логічних структур, потребує певної недомовленості.

Натомість для прози характерний виразний логічний компонент, що посилює раціональність прозового наративу й орієнтується здебільшого на прояснену однозначність вислову.

Поетична мова схильна до мальовничості, колористики, наближаючись у цьому до малярства.

Найближчим мистецтвом до поезії вважається музика. Сама метрика була спершу складовою музичної теорії й не належала до поетики, тоді як зараз деякі терміни з теорії музики й поезії є спільними.

Поезія – це матеріалізований у слові вияв людського духу, послання, таке, скажімо, як Шевченкове, від якого – мороз по шкірі: «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє».<